Літні звичаї та обряди українського народу

Літній цикл, як і весняний, вщент заповнений хліборобськими турботами, насамперед доглядом за посівами, не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останніми днями травня. Першою такою датою був день Івана Богослова, який припадав на 21 травня. За народним календарем, це був рубіж для весняної сівби ярих. Недаремно з цього приводу казали: «Хто не посіяв до Івана Богослова,той не вартий доброго слова». За іншими прикметами, початок літа пов'язували з періодом, коли на дубах з'являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.

З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу важливими були Зелені свята. Вони не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня. У церковних календарях вони обмежені двома днями — неділею і наступним понеділком. Спочатку йшла Свята неділя, або Зіслання Святого Духа. Ще називали її П'ятидесятницею — п'ятдесятий день після Великодня. Після неї -— понеділок, присвячений Пресвятій Трійці. Але в народі рамки цього свята дещо ширші. Вони охоплюють період між сьомим і восьмим четвергами після Великодня. Власне сьомий тиждень називали Зеленим, Клечальним, або Русальним. Звідси і четвер на цьому тижні мав таку ж назву. Росіяни називали його Семиком — сьомим четвергом по Великодні. За восьмим тижнем та його четвертим днем закріпилася назва Троїцький.

Період від Зеленого до Троїцького четверга називали в народі Зеленими святами. До всіх його днів приурочено багато різноманітних обрядових дійств, які мають дуже давнє походження. Нагадує про це і назва сьомого тижня — Русалії. Вона фігурує вже у нашому Початковому літописі, який характеризує їх як розгульні ігри з піснями, танцями, перерядженням. Так, під 1067 р. читаємо, що диявол відхиляє від Бога людей, які на Русалії влаштовують собі різні ігрища з піснями і танцями, а церкви в цей час порожні стоять.

До утвердження християнства на території України Русалії, очевидно, мали чітко визначену дату. Літописні матеріали XI—XIII ст. свідчать, що Русальна неділя збігалася зі Святою неділею церковного календаря. Та поступове утвердження останнього дещо розмило давні рамки цього тривалого язичницького свята. Вже на кінець XIX — початок XX ст. відзначення Русалій, чи так званого «русалчиного Великодня», у різних місцевостях України могло відбуватися в різні дні — від Зеленого чи наступного Троїцького четверга аж до понеділка напередодні Івана Купала (7 липня). І в цьому обрядовому дійстві також чітко проступають поминальні мотиви.

За народними повір'ями, у Зелений четвер «прокидаються» мерці. Вони «гостюють» аж до Троїцького четверга. На час їхнього перебування накладалася заборона на цілий ряд робіт. Скажімо, на Гуцульщині в Зелений четвер усі, хто працював у бутинах, на лісосплаві чи рубанні лісу, залишали роботу й поверталися на Зелені свята додому, оскільки наступного дня — «пам'єтної» п'ятниці — вже не можна ні шити, ні прясти, ні рубати, «аби не запорошити порохами померлі душі».

Поминанню покійних предків призначався й наступний день — Зелена субота, яку в різних місцевостях України називали по-різному: то дідовою, чи дідівною, то задушною, чи семухою. Того дня у церквах відбувалися відправи. Посвятивши у церкві калачі, сир, молоко, гуцули обдаровували ними одні одних або роздавали бідним, називаючи при цьому, за чию душу віддають. Поліщуки брали з собою ще й мед. Місцями на Поділлі, де не влаштовували «родительської суботи», поминання предків на цвинтарі переносили на Святу неділю. Тоді напередодні готували для цього такі ж страви, як і на Великдень.

Звичай поминати покійних на Зелені свята одночасно пов'язаний з віруваннями в русалок. Русалки в українській народній уяві — дівчата або молоді жінки, переважно — утоплениці. До цієї категорії духів належать і мертвонароджені діти чи ті, які померли до хрещення. За народними повір'ями, їхні душі сім літ блукають манівцями, а в Зелені свята випрошують під вікнами, щоб їх бодай після смерті охрестили. Називають їх ще мавками (Волинь) або нявками (Гуцульщина).

У Троїцький четвер, або, як його називали на Поліссі, кривий день, чи сухий четвер, відбувалися «проводи русалок». Як уже зазначалося, в різних місцевостях це могло бути і в інші дні. А головна суть «проводів» — позбутися тих «непростих» гостей, які приходили на Зелені свята. В одних місцевостях русалкою була гарна дівчина з довгим волоссям, в інших — обходились без перерядженої. Усі учасниці «проводів» (переважно дівчата і молодиці) вбирали на голови вінки і йшли з піснями в поле, до річки чи на кладовище. Дійшовши до призначеного місця, скидали з себе вінки і розбігалися. Якщо ж в обряді брала участь переряджена, то для неї вінок з хмелю, папороті або житнього колосся виплітали так, щоб не видно було обличчя або й одягу. Особливість закривати обличчя й очі, щоб «русалка» нічого не бачила, — характерний мотив невидимості (сліпоти), властивість персонажів «потойбічного» світу.

Таким чином, можна стверджувати про зв'язок русалок з культом предків. Як покійні предки, запрошені до святвечірньої трапези, могли напророкувати достаток, так і русалки сприяли родючості нив. І ті, й інші були «гостями здалеку». І тих, й інших урочисто приймали, годували і звеселяли піснями.

Давнім і найбільш емоційним літнім торжеством є купальське свято, або Івана Купала. У давнину купальські розваги займали у часі тривалий період. Про це свідчать купальські пісні, яких співали з перших днів Петрівки аж до святкування дня апостолів Петра і Павла (12 липня). Але кульмінаційна точка цього святкування припадала на період літнього сонцестояння.

/Files/images/12225254_f62adec3.jpg

За період християнізації наших предків прадавнє купальське торжество поєдналося зі святом Івана Хрестителя.

Леся Українка так описала це дійство: «Звечора хлопці крадуть де-небудь солом'яника, старого, — власне крадуть, бо просити не годиться. Солом'яника того звуть «козубом». Того козуба хлопці тягнуть по селу, біжучи якнайшвидше і співаючи, а назустріч їм виходять люди і роблять перейму: тобто складають на вулиці тріски, поліна, старі кошики і т. ін. — все то знадоби до купальського вогнища. Все теє хлопці збирають і пакують у козуб. Таких перейм буває кілька, і хлопці ледве можуть зібрати це паливо...». Крім того, люди, що приходять на місце святкування, теж повинні принести з собою дрова для вогнища, що свідчить про древнє общинно-родове значення купальської ватри, як і вогнів зимового та весняного циклів.

Як тільки хлопці встановлювали купальське деревце , дівчата прикрашали його квітами та кольоровими стрічками. Його називали «купайлицею», «купайлом», «гільцем», «вільцем». Відомі також назви «марена», «марина».

Основна урочистість починалась з ушанування деревця, на якому запалювали берестяні чи воскові свічки. У цей момент дівчата водили навколо «купайлиці» хоровод. Поки дівчата урочисто співали купальських пісень, парубки розпалювали багаття, яке підтримували протягом усієї купальської ночі. Потім влаштовували біля вогню громадську вечерю.

Опісля починалося жартівливе змагання дівчат з парубками: хлопці намагаються вхопити купальське деревце, дівчата боронять його. Тоді деревце розривають на частини, ламають, вищипують гілочки. Кожен, хто вхопив гілку купальського деревця, якнайшвидше біг з нею додому. Гілки розкидали по грядках, щоб городина краще росла, а дівчата ховали під подушки, щоб суджений наснився.

Коли молодь поверталась з домівок на місце урочистостей, те, що залишилось від деревця чи опудала, спалювали або топили в річці. Кидаючи деревце у воду, намагалися якнайшвидше втекти від річки, щоб «чорт не вхопив, бо саме тоді він вилазить з води». Потім перестрибували через вогонь — поодинці чи парами.

Фіналом свята було ворожіння на вінках. Там, де був ставок або річка, дівчата пускали на воду по два вінки. Один вінок загадували на себе, другий — на хлопця. Якщо вінки сходились докупи, то дівчині судилося бути у парі зі своїм нареченим.

Ще два пласти вирізняються в купальському ритуалі. Це ритуальні вогні та громадська вечеря. До речі, на Купала, крім молоді, влаштовували гостину і поважні члени сільських громад. Очевидно, в купальському святі висловлювалася подяка своїм покійним предкам за їхню турботу про ріст злаків і трав, приплід худоби, а також прохання захистити вирощене від різних стихій — злив, бурі, граду. Під час купальського торжества вдавались також до різноманітних оберегів. Наприклад, до наших днів дійшов звичай «затикати хату» на Купала. Щоб «зла сила» не шкодила господарству, треба було розвішати на стінах стебла чорнобилю, лопуха. Місцями під стріху клали кропиву. Зеленими гілками ліщини чи верби обтикали грядки чи ниву, щоб буря їх обминула.

Заключними акордами літнього обрядового циклу були звичаї, приурочені до церковних святих Петра і Павла (12 липня), Прокопія (21 липня), Кирила (28 липня) та ін. Серед них важливим у народній і церковній інтерпретації було свято апостолів Петра і Павла. До цього дня колись майже по всій Україні починали зажинати жито — справляти «зажинки». Часом до Петра вже пекли перший хліб з нового врожаю. У більшості випадків з цим днем пов'язували закінчення літньої пори. Недаремно в народі казали: «Як по Петрі, то й по теплі».

У день великомученика Прокопія (21 липня) уникали важких робіт, особливо у полі. У Карпатах вважали: того, хто в цей день працюватиме, може вбити грім. Таким же «громовим днем» був і день святого Кирила, або князя Володимира (28 липня).

Закінчувався літній цикл днем пророка Ілії, в народі — Іллі, який, згідно з повір'ями, відав громами і блискавками. Хоча в народі день 2 серпня вважали присвятком, усе ж намагалися не працювати, особливо у полі, щоб не накликати на себе біди. Незважаючи на те, що грім має «своє право» до Чесного Хреста, але після Іллі вже заборонялося купатися в річках і ставках, бо «святий Ілля літо кінчає». У народних повір'ях пророк Ілля в процесі християнізації замінив колись грізне божество язичників — Перуна. У цих рештках обрядових дійств, розпорошених по так званих «громових святах», годі дійти первісної суті давніх офіційних святкувань наших предків. І лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього цикл.

Кiлькiсть переглядiв: 628